Холодна підлога взимку — це та проблема, з якою стикається чи не кожен другий власник квартири в старому фонді. Батареї гріють, а ногам все одно холодно. Рішення просте — тепла підлога. І зробити її самостійно цілком реально, якщо розібратися в нюансах і не поспішати.
Який тип теплої підлоги обрати для квартири
У квартирах найчастіше використовують два варіанти: електричну підлогу (кабельну або плівкову) і водяну. З водяною в квартирі є складнощі — вона потребує підключення до системи опалення або окремого котла, а це майже завжди упирається в дозволи від управляючої компанії. Плюс збільшує навантаження на стояки, за що комунальники по голівці не погладять.
Тому в 90% випадків для квартири обирають електричний варіант. Тут теж є вибір:
- кабельний мат — готові секції з кабелем, зафіксованим на сітці;
- нагрівальний кабель окремо — потрібно самостійно розкладати за схемою;
- інфрачервона плівка — тонка, під ламінат чи паркет, не потребує стяжки.
Якщо у вас плитка в санвузлі чи на кухні — беріть кабельний мат, під нього робиться тонкий шар клею, стяжка не потрібна взагалі. Якщо плануєте ламінат у кімнаті — тут виграє плівка, вона тонша і швидше монтується.
Що знадобиться з інструментів та матеріалів
Список залежить від обраного типу, але базовий набір такий:
- сама тепла підлога (мат, кабель або плівка);
- терморегулятор з датчиком температури;
- гофротрубка для датчика;
- монтажна стрічка або скотч для фіксації;
- мультиметр — перевіряти опір кабелю до і після укладки;
- інструмент для штробіння стіни під терморегулятор (якщо ставите приховано);
- рівень, шпателі, при потребі — самовирівнювальна суміш.
Не економте на терморегуляторі. Дешевий китайський прилад за 300 гривень часто виходить з ладу через рік-два, а знімати підлогу заради заміни датчика — задоволення сумнівне. Краще взяти нормальний, від виробника з гарантією.
Підготовка основи
Перед укладанням будь-якого типу теплої підлоги основа має бути рівною. Перепади висоти більше 3-5 мм на метр — це вже проблема, кабель або плівка можуть лягти нерівномірно, і в результаті одні ділянки будуть гріти сильніше за інші.
Стару стяжку, якщо вона розтріскана чи сипеться, краще прибрати повністю. Якщо основа більш-менш рівна — досить прибрати сміття, пил, і пройтися ґрунтовкою. Для кабельних систем під стяжку варто покласти теплоізоляційну підкладку з фольгованим шаром — вона відбиває тепло вгору, а не в перекриття до сусідів знизу. Без неї частина енергії просто йде в нікуди, а платити за опалення сусідського потолку якось не хочеться.
Монтаж кабельної теплої підлоги
Спочатку визначаєте, де буде стояти терморегулятор — зазвичай поруч із звичайним вимикачем світла, на висоті 30-50 см від підлоги. Штробите канал у стіні для проводки і трубки під датчик температури.
Далі розкладаєте мат або кабель по підлозі за заздалегідь продуманою схемою. Тут важливий момент — під меблями, які стоять впритул до підлоги (шафи, комод без ніжок), гріючий елемент класти не можна. Йому потрібна вентиляція, інакше він перегріється і згорить. Тому спочатку намалюйте план кімнати з розстановкою меблів, і вже під нього розраховуйте зони обігріву.
Крок укладання кабелю зазвичай 7-10 см — чим менший крок, тим сильніше гріє, але й споживання зростає. Виробник завжди вказує оптимальну відстань для конкретної потужності.
Коли кабель розкладений і зафіксований монтажною стрічкою, обов’язково заміряйте опір мультиметром і порівняйте з паспортним значенням. Якщо є заводський брак або пошкодження при монтажі — краще виявити зараз, а не після заливки стяжки.
Датчик температури заводите в гофротрубку і кладете строго між витками кабелю, приблизно посередині між двома сусідніми лініями. Це важливо для коректних показань.
Після цього заливаєте все стяжкою товщиною 3-5 см. Раніше двох-трьох тижнів вмикати підлогу не варто — стяжка має повністю висохнути, інакше волога всередині призведе до нерівномірного прогріву і тріщин.
Укладання плівкової теплої підлоги
З плівкою все простіше і швидше, тому багато хто обирає саме її для самостійного монтажу.
На підготовлену рівну основу кладете підкладку — тонкий спінений полотно з фольгою. Потім розкладаєте смуги плівки за схемою, роблячи прирізку тільки в спеціально позначених місцях (там, де є маркування “лінія різу”). Різати плівку де завгодно не можна — пошкодите нагрівальні елементи.
Контакти кожної смуги обтискаєте затискачами і ізолюєте бітумною ізоляцією з комплекту. Це місце потенційно найслабше, тому робіть акуратно — волога туди потрапляти не повинна.
Датчик температури кладете під плівку, у виїмку в підкладці, щоб він не створював горбик під фінішним покриттям.
Далі — шар поліетиленової плівки для захисту від вологи, і зверху вже настилаєте ламінат, паркетну дошку чи навіть килимове покриття, якщо воно допускає використання з теплою підлогою. Плитку на плівку класти не можна — потрібна жорстка основа, тому в санвузлах цей варіант не підходить.
Плюс плівкової системи — вона працює одразу після монтажу, чекати висихання стяжки не потрібно.
Підключення терморегулятора
Тут той момент, де краще не ризикувати, якщо немає впевненості в електриці. Терморегулятор підключається до окремої лінії від щитка, бажано через власний автомат і УЗО (пристрій захисного відключення) — тепла підлога і волога поруч, тому захист обов’язковий.
Схема підключення завжди йде в комплекті з терморегулятором, і зазвичай там три клеми: живлення, датчик температури, і сам нагрівальний елемент. Переплутати важко, але перевірити зайвий раз не завадить.
Якщо є сумніви у власних силах — цей етап краще довірити електрику. Помилка тут може коштувати не лише вийшлого з ладу терморегулятора, а й пожежонебезпечної ситуації.
Типові помилки, яких варто уникати
Найчастіша проблема — укладання підлоги під важкі стаціонарні меблі без вентиляційного проміжку. Другий по популярності косяк — економія на теплоізоляційній підкладці, через що половина тепла йде вниз до сусідів.
Ще один момент — забувають перевірити опір кабелю мультиметром до заливки стяжки. Потім, коли підлога не працює, довести причину і знайти пошкодження вже набагато складніше і дорожче — доведеться зривати стяжку.
Також люди часто недооцінюють товщину “пирога” підлоги. Кабельна система з підкладкою і стяжкою піднімає рівень підлоги на 5-7 см мінімум. У квартирах з низькими стелями це відчутно, особливо якщо робите теплу підлогу тільки в одній кімнаті — поріг між приміщеннями вийде досить високим.
Скільки це коштує і чи варто економити на майстрі
Матеріали для кабельної теплої підлоги на кімнату 15 м² обійдуться приблизно в 4-7 тисяч гривень, залежно від виробника. Плівкова система трохи дорожча за метраж, але економить на роботі зі стяжкою.
Виклик майстра для монтажу зазвичай коштує ще стільки ж, скільки самі матеріали, а іноді й більше. Тому самостійна укладка — це реальна економія, якщо є хоч трохи навичок роботи руками і терпіння розібратися в інструкції.
Головне — не поспішати на етапі планування схеми розкладки і обов’язково тестувати систему мультиметром перед заливкою чи фінішним покриттям. Ці дві речі рятують від 90% проблем, з якими стикаються новачки.
Тепла підлога своїми руками — задача цілком підйомна навіть без досвіду в електриці чи будівництві. Головне — не квапитися, ретельно підготувати основу і слідувати схемі виробника. Через кілька тижнів після монтажу забудете, що таке холодна плитка вранці чи мерзлякуваті ноги в кімнаті взимку.